Забрела в краї далекі моя доля, моя вдача.
По стежках вузьких, в тумані, десь блукає.
Наче кінь баский, гривастий, рік за роком хутко скаче,
Та до мене моя доля не вертає.
Може з матір*ю та батьком разом вбито й мою долю?
Чи під час війни в дорогах розминулись?
Віддала її другому в дитбудинку злая воля!?
Знаю, що вона донині не вернулась.
Вже на скронях сивиною час покрив моє волосся,
На чолі глибокі зморшки простягнулись.
Ой, немало, мені в світі пережити довелося,
Тільки доля так до мене й не вернулась.
Чим же я перед тобою завинив так, моя доле?
Що живу свій вік, а радості не бачив.
Все життя,солоним потом , поливав чужеє поле,
А безвір*я травить душу, серце плаче.
Ой, як важко, важко люди, жити в світі без надії,
Чи є в світі милосердя? Серце сумнів крає.
Ви так щвидко пролетіли мої роки молодії,
Кличу я: «Вернися доле!» не вертає.
Микола Токар Сідней.
Николай Токарь,
Сидней. Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.
Служил в армии на Камчатке.
Не имею, не состоял, не привлекался.
Разменял восьмой десяток. В браке состою уже 41 год
Имею дочь и троих внуков.
Живу в Сиднее с 1997г e-mail автора:Niko1938@gmail.com
Прочитано 6731 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
